Роман "Герой нашого часу", написаний Лермонтовим в 1839-1840 роках, являє собою перший реалістичний прозовий соціально-психологічний і філософський твір у російській літературі. Час написання роману припав на період реакції, що установилася в країні після безладдя грудневого бунту. Головним завданням Лермонтова було змалювати образ людини тієї епохи, тобто героя свого часу, портрет якого скомпоновано з провин всього сучасного автору покоління.

Нововведенням Лермонтова стало зображення головної постаті роману - Печоріна - зсередини. Особливу увагу уділено внутрішньому світу героя, його душі, тому автор пише у вступі, що "історія душі людської ... чи не цікавіше і корисніше історії цілого народу". Все різноманіття художніх засобів спрямовано на більш глибоке розкриття образу Печоріна. Цю ж ціль Лермонтов переслідував створюючи жіночі образи. Вони відіграють чималу роль у романі: дозволяють більш глибоко сформулювати характер Печоріна, його внутрішній світ, а також його ставлення до такого почуття як любов.

Всі жіночі персонажі - представниці різних світів: Бела - одна з "дітей природи", у світ яких потрапляє Печорін в повісті "Бела"; ундина представляє в романі романтичний світ свободи, до якої прагне Печорін; княжна Мері і Віра соціально споріднені головному героєві.

Першою перед нами, читачами, постає кавказька дівчина Бела, від якої віє душевною чистотою, доброзичливістю і відвертістю. Але її характер не позбавлений і таких національних рис, як гордість, почуття власної гідності. Образившись на Печоріна за догляд на полювання, гордо піднявши голову, вона говорила: "Я не раба - я княжа дочка!.." Лермонтов не дає докладного опису зовнішності черкешенки, але звертає увагу на її очі, які, "як у гірської сарни, так і заглядали ... в душу ". Вона так пристрасно і палко любить Печоріна, що його любов до неї здається неглибокою і незначною. Образ Бели потрібен був Лермонтову для того, щоб показати, що і такої чистої і ніжної любові Печоріну мало для відповідного і щирого почуття. Йому все набридає, і він робить висновок: "Любов дикунки трохи краще любові знатної панночки; неуцтво і простодушність однієї так само набридають, як і кокетування інший ".

Наступна героїня - ундина - допомагає автору показати прагнення Печоріна пізнати той романтичний, таємничий світ, до якого вона належить. Це світ беззаконно вільного життя, і це притягує Печоріна, як і все нове і непізнане в житті.

У "Тамані" Лермонтов використовував такий художній прийом, як романтична іронія: Печорін впадає в човен за ундиною, але, тільки відпливши 50 сажнів від берега, згадує про те, що плавати не вміє. Це підтверджує його захопленість таємничістю ундини і світом "чесних контрабандистів". Але і в цьому романтичному світі Печорін виявляється зайвим і не знаходить собі притулку.

Але й у світі, до якого належить герой за народженням, він також відчуває себе самотнім і марним. Так, у повісті "Княжна Мері" представлені жіночі образи, які допомагають розкрити причини такого стану героя.

Княжна Мері розумна, начитана, благородна і морально чиста. Вона романтик за натурою, причому наївний, оскільки вона ще молода. Печорін добре розбирається в людях, і особливо в жінках, він відразу зрозумів сутність Мері: їй цікаво і подобається те, що таємничо, загадково і недосяжно, їй хочеться, щоб чоловіки бавили її. Вся увага переключилася на Печоріна, що з'явився як романтичний герой, так несхожий на інших. Печорін, сам не знаючи чому, намагається захопити молоду дівчину, і вона, по своїй наївності й недосвідченості, закохується в нього.

Образ княжни Мері потрібен був Лермонтову, щоб показати пристрасть Печоріна панувати над людьми, порушувати почуття любові, приносячи іншим тільки страждання. Ми бачимо, що "молода, ледь розпустилася душа" Мері не здатна пробудити в головному герої справжні і щирі почуття. І любов наївною Мері йому також не потрібна.

Інша героїня повісті "Княжна Мері" – Віра - відіграє велику роль у розкритті характеру Печоріна. Вона - єдиний жіночий образ, який зіставляється з головним героєм, а не протиставляється. Її образ написаний неясно: Лермонтов не описує її життя докладно, не розкриває докладно і її характер. Але при цьому вказує на те, що Віра - єдина людина, повністю зрозумів сутність Печоріна, любляча його з усіма достоїнствами і недоліками. Цю проникливість і вірність почуттю не міг не оцінити і сам Печорін: "Вона єдина жінка у світі, яку я не в силах був би обдурити", - і тільки вона одна викликає справжні і щирі почуття, хоча й швидкоплинні. Почуття Віри настільки сильні, що вона прощає всі страждання, принесені їй Печоріним, продовжуючи любити його, знаючи, що вони ніколи не будуть разом. В образі Віри ми бачимо покірність, жертовність, у неї немає яскраво вираженого почуття власної гідності, вона знову визнається в любові Печорину після того, як він вже один раз її залишив. Все це потрібно було автору, щоб ще більше показати егоїзм героя, його ставлення до оточуючих, побоювання втратити свободу - головне, на його думку, в житті.

Отже, всі жіночі персонажі роману відіграють важливу роль: з їх допомогою Лермонтов показує, що Печорін самотній у будь-якому середовищі, він не може знайти заспокоєння навіть ь такому глибоко інтимному почутті, як любов. Любов жінки, якого б колу вона належала, тільки мить може захопити його, але повністю віддатися цьому почуттю він не може, і в цьому - його трагедія.

Если этот материал был для Вас полезным, оставьте, пожалуйста, комментарий.