Ні для кого не секрет, що життя дається людині лише один раз. Думка про необхідність прожити його щасливо ніколи не залишає розум. Весь час свого існування ми намагаємося знайти щастя, знаходимося в постійних пошуках того самого справжнього смаку життя. І не помічаємо найголовнішого… Воно – поряд.

Не переживши матеріальної скрути чи втрати дуже близької людини, навряд чи починаємо цінувати життя та сприймати усе, як належне. Нам притаманна сліпота духовна, не фізична. Ми ніби спеціально заплющуємо очі на все найрідніше, що у нас є, а подумки линемо у світ мрій. Забуваємо говорити «дякую», «вибач», «люблю». А потім стає запізно. І не висловити словами того бажання обійняти людину, яка вже пішла з життя. Не зрозуміти поганого відношення до батьків, зневажливого ставлення до даху над головою та їжею тим, хто цього позбавлений проти своєї волі. Сказано: маємо – не цінуємо, втрачаємо – проливаємо сльози. Навряд чи кожна людина здатна зрозуміти це, не вивчивши урок життя, нехай гіркий, але найголовніший.

Донести цю думку намагаються до нас і діячі культури, особливо письменники. Наприклад, у творі «Земля» Ольги Кобилянської, окрім теми братовбивства, можна відокремити випадок із візитом Марії до ворожки. Матір всім серцем ненавиділа Анну та її дітей, але тільки остаточно втративши все, що могла б мати, зрозуміла ціну своєї втрати. А от лірична героїня твору Лесі Українки «Contra Spem Spero!» має велику жагу до життя, жодній хворобі не відняти цього в неї: «Жити хочу! Геть думи сумні».  Без жодних нарікань на долю вона підійматиме важкий камінь життя.

Але все це відбувається на папері. Підіймаючи таку тему, не можна не згадати відому кожному подію – Велику Вітчизняну Війну, яку, судячи по всьому, людство починає забувати. Одній людині забажалося панування над усім світом, було замало керування цілою державою. А сплатити ціну за таке бажання мало населення інших країн. Жителі чинило найбільший опір, з усіх сил тримали свій краї та інші території. Окрім звичайного, примітивного для нас сьогодні щастя – родини, домівки, хліба та солі, здоров’я, що їх втратили фактично всі, хто боровся проти гітлерівського руху, є, виявляється, ще й спільне, політичне. Сюди можна віднести і незалежність, і відчуття того, що ніхто не може керувати народом, а особливо не має жодного права винищувати його.

Отже, життя вчить нас цінувати. Саме цей момент – правильний час для того, щоб почати звертати увагу на своє оточення, вдихати повітря повними грудьми та переглянути деякі пріоритети.

Если этот материал был для Вас полезным, оставьте, пожалуйста, комментарий.