ВІДГУК ПРО КІНОФІЛЬМ

С. ПАРАДЖАНОВА «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

План

1. Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» — основа кінострічки.

2. Розповідь про українських Ромео і Джульєтту.

3. Національний гуцульський колорит.

4. Гра головних персонажів — Івана та Марічки.

5. Роль епізодичних персонажів.

6. Що найбільше вразило і чому?

7. Через заборони та забуття.

Серед маси різноманітних кінострічок кожна людина знайде щось для себе, відшукає ту картину, що не залишить її байдужою, викликає емоції, змусить задуматись и зробити для себе правильні висновки. Такі фільми я нерідко знаходжу для себе, що певним чином впливає на мою поведінку, характер, особистість загалом.

«Тіні забутих предків» - екранізація повісті українського письменника М.Коцюбинського, «останнього в Російській імперії революційного демократа» і друга Максима Горького. Протягом усього твору авторові вдається підтримувати інтерес читача, ми можемо спостерігати, вимальовувати в своїй уяві гуцульські звичаї, народні особливості, красу природи, мовний колорит. Повість справляє неоднозначні враження. З одного боку, твір філософський, з другого – передає багато характерних рис, незвичності темпераменту українських гір.

Сторінки твору розповідають про Івана та Марічку, дітей ворогуючих родів. Маленька дівчинка, що ласкою та добротою розтопила лід ворожості малого Іванка, тендітна та довірлива, запала хлопчикові в душу. Іван — дев'ятнадцята дитина у родині — ріс, сприймаючи світ як казку, і казка відкривається йому. Нерозривний зв'язок з природою, осмисленою у дусі гуцульської фантазії, зближує Івана та Марічку. Кохання народжується, росте разом з малими. Не дивлячись на суперечки своїх батьків, вічну війну між своїми родами, вони вірять у щиру любов, вірять один в одного. Недарма їх називають українськими Ромео та Джульєттою.

У фільмі відсутні які-небудь спецефекти чи комп’ютерна графіка, проте, на мою думку, доцільно, дуже точно зображено гуцульську душу. У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами. Я вважаю, що саме ця одухотвореність й привернула увагу режисера кінофільму Сергія Параджанова. Глядач спостерігає чудові, загадкові краєвиди, культуру, у яку поринаєш з головою, так сильно вона захоплює і зачаровує. Безпосереднім поштовхом до створення книги послужив побачений Михайлом Коцюбинським похоронний обряд гуцулів - з несамовитими танцями, з використанням тіла покійного в якості ритуального манекена.

Не можна залишити без уваги й гру Івана Миколайчука і Лариси Кадочникової. Актори настільки вжилися в свої ролі, відчули персонажів, втілили образ справжнього кохання, що ми, глядачі, мимоволі віримо їм, забуваючи, що це лише кінофільм.

Навіть епізодичні ролі в картині виявилися потужними за своїм навантаженням (чого варті божевільний, стара гуцулка-ясновидиця тощо) і змогли залишити яскравий слід у душах глядачів. Акторська група сформована, на мій погляд, дуже вдало.

Цей фільм заново відкрив для мене Україну, показавши її не такою, якою бачила її раніше, а самобутньою, загадковою, таємниче-глибокою й непізнаною, як кохання двох людей – Івана та Марічки. Атмосфера, яка панує у фільмі завдяки звукам, світлу та емоціям, відіграє одну з провідних ролей у створенні враження в глядача. Хочеться відмітити роботу оператора, декоратора та освітлювача. Протягом усього перегляду фільму ми не можемо не помічати того, як режисер наповнив фільм химерними комбінаціями декорацій і світла.

Під час прем'єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів. Підвелися далеко не всі, але підвелися. Увімкнули сирену, що мала все заглушити. Кінотеатр швидко було оточено бійцями внутрішніх військ. У 1970-х, коли почалися гоніння на діячів української культури, «Тіні забутих предків» тривалий час фактично були заборонені до показу. Пройшовши через заборони та забуття, фільм привернув увагу українського глядача і залишився в серцях багатьох.

Если этот материал был для Вас полезным, оставьте, пожалуйста, комментарий.