У центрі роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» образ Чіпки – селянин-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою».

Уже в дитинстві в серці малого Чіпки оселяється ненависть, злість, бо однолітки не визнають його, цураються, безжально знущаються. Надто вже далося взнаки Чіпці зневажливе ставлення односельчан до Мотрі, його матері, та її шлюбу.

Пізніше, у його серці знов закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на дальше, часто сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини: « - А все люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи – з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались…»

Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. А звідти вже прямий крок до грабунку. В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість – ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими, рівнянням багатіїв з бідняками.

Прагнення помсти насильникам ще більше поглиблюється в Чіпки після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Нестримним почуття ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протестантів та месників. «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безвинно пролито… будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..»

На якийсь час, зокрема під впливом лихого «товариства» з декласованих елементів, Чіпка опустився на саме дно життя, гірко образив своїми вчинками матір.

Селяни-гласні всупереч волі дворян та чиновників обирають Чіпку членом повітовою земської управи. Та пани все зробили, щоб «очистити» свої ряди від «мужика», і Чіпку було виведено з управи «по неблагонадежности».

Не знайшовши справедливості, Чіпка став мстити без розбору, бити наліво й направо, бити наосліп. Грабунки, вбивства, зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть ні в чому невинних людей невитравним тавром заплямовують Чіпку. Власне він з правдошукача перетворився у звичайного кримінального злочинця.

В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло – потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Коли Чіпка заради «легкого хліба», заради горілки став грабувати і вбивати, то цим його діям не може бути якихось інших оцінок, крім беззастережного суду.

Весь розвиток сюжету підводить нас до єдиного правильного висновку, що найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, «кривава стежка» бунтарства і зробили Чіпку «пропащою силою».

Если этот материал был для Вас полезным, оставьте, пожалуйста, комментарий.