По рейках колесами гуркоче поїзд, що в його вікнах пропливають білокорі берези й зелені ялини. Примруживши очі,  про сенс життя задумався Сергій Васильківський.

Роки навчання минули. Сергієві вже за тридцять. Шевченко в його роки вже видав свій «Кобзар», написав «Катерину», Рафаель створив свою «Сікстинську мадонну». Прийшов час й Васильківському показати, на що він здатний.

У чому сенс життя? Багато вміючи та знаючи, спрямовуючи усі свої сили на добро - лише так можна стати по-справжньому щасливим. Митець має стверджувати добро власною ж творчістю.

Пісня українського народу завжди була і сльозою в горі, і найбільшою радістю, і закликом до боротьби – так сталася його доля. Пісня - душа нашого народу. В ній є все – хвилювання, радощі, страждання.

Живопис також є сплеском душі. Це ніби застигла на полотні пісня, що її має співати живописець, він повинен це усвідомлювати. Художник має творити живописну пісню, відтворюючи природу України.

Отже, треба працювати й братися за роботу. Дуже хочеться, щоб Україна назвала Васильківського своїм співцем!

Если этот материал был для Вас полезным, оставьте, пожалуйста, комментарий.